Детальний підсумок інтерв'ю з командиром ГУР «Тимуром»
Інтерв'ю з командиром спеціального підрозділу Головного управління розвідки (ГУР) України, який виступає під позивним «Тимур», — це рідкісна можливість зазирнути за лаштунки найсекретніших операцій української розвідки. Бесіда охоплює широке коло тем: від внутрішньої філософії підрозділу та особистих якостей його командирів до конкретних бойових операцій на території Росії та в Африці. Розмова ведеться у форматі «людина-легенда», оскільки Тимур ніколи не показує обличчя — це вимога безпеки.
Єдність підрозділу та подолання внутрішніх стереотипів
Головна теза, яку Тимур послідовно обстоює, — це абсолютна внутрішня єдність його підрозділу, яка не терпить жодних регіональних, політичних чи етнічних поділів. Він прямо заявляє: якщо боєць має стигму проти росіян, донецьких, львівських чи будь-кого іншого, йому не місце в спецпідрозділі. Аргументація автора ґрунтується на тому, що такі розділення штучно насаджувались російськими спецслужбами, щоб послабити Україну зсередини. Конкретний приклад, який він наводить, — це побратими із Західної України, яких у нього зараз більше, ніж було за все життя в Донецьку, і за яких він готовий стояти до кінця. Також він згадує бійців підрозділу «Сибір» — росіян, які воюють на боці України, і яких Тимур вважає «вже не хлопці з РФ, а хлопці з України, але з корінням з РФ». Практичне значення цього принципу — створення «однієї великої родини», де всі довіряють одне одному, що є фундаментом для успішних операцій. Ілюструє це історія про нічну операцію на Кінбурнській косі, коли протягом ночі човни заходили 12 разів, під обстрілами поверталися за пораненими, а коли один човен підірвали, бійці на скутерах вручну відпливали, але нікого не залишили.
Взаємодія з керівництвом: Буданов як лідер і солдат
Окрема частина інтерв'ю присвячена особистості Кирила Буданова, колишнього начальника ГУР. Тимур показує, що Буданов не просто адміністратор, а людина, яка особисто брала участь у найважчих операціях. Він згадує, як у перші дні повномасштабної війни Буданов разом із бійцями вручну завантажував автомобілі з БК та зброєю, був весь у солідолі та мастилі — «він таким же солдатом своєї держави, як і ми». Це породжує безмежну довіру: коли Буданов каже «стрибайте з вишки», бійці стрибають, навіть якщо висота здається більшою, бо він сам стрибає поряд. Тимур пояснює, що присутність Буданова на операціях — це великий стрес для підлеглих, оскільки він постійно квапить: «Скільки ще часу?», а через п'ять хвилин уже готовий сам іти штурмувати будівлю. Але водночас це стимулює професіоналізм — бійці не хочуть виглядати в його очах непрофесіоналами. Важливо, що Тимур наголошує: Буданов ніколи не був «політиком», він залишався військовим, і навіть після переходу на іншу посаду продовжує носити чорну форму. Бійці вважають, що «колишніх розвідників не буває».
Свідоме «вмирання» та воскресіння Дениса Капустіна (РДК)
Один із найяскравіших епізодів інтерв'ю — історія про операцію з командиром Російського добровольчого корпусу (РДК) Денисом Капустіним (позивний «Вайтрекс»). Тимур розповідає, що це була спільна спецоперація, під час якої Капустін сім разів «ловив» у себе FPV-дрон — за настановою Тимура не ухилятися, щоб зйомка виглядала реалістично. Капустін погодився, бо, за його словами, «якби це не ви сказали, не Тимур, не командир Кирило Олексійович, я б нікого на себе це не прийняв би». Суть операції: до Нового року поширити дезінформацію про загибель Капустіна, щоб ввести в оману ФСБ та російські спецслужби, а через три дні «воскресити» його. Тимур емоційно говорить, що Капустін для нього «уже дуже близька людина, він один із нас». Коментар ведучої Наталії Мосейчук, що вона сама пережила цю «смерть» Капустіна як втрату рідного, показує, наскільки глибоко ця історія вплинула на українців. Практичний зміст — доведення рівня абсолютної довіри між бійцями та командиром, коли наказ «треба померти» виконується без вагань.
Операції на території РФ та ставлення до ворога
Тимур підтверджує, що його підрозділи заходили на територію Росії — зокрема в Курську область (напрямки Грайворон та Нова Талажанка), а також глибше, на 7-8 км. Він згадує, що на початку деякі командири відмовлялися виконувати такі завдання, вважаючи їх надто небезпечними, але в ГУР «не можна відмовитися від виконання завдання». Планування відбувається колегіально: розробляють два-три плани, командир обирає один, потім доповнюють. Тимур наголошує, що «істинно народжується в полях». Він розповідає про операцію із захоплення російських офіцерів, які тримали в полоні українського бійця: Буданов особисто вийшов на зв’язок, дав п’ять хвилин на звільнення, вдарив мінометом поряд — і 15 росіян здалися. Їх обіцяли обміняти через чотири дні, і дотримали слова. Щодо ставлення до ворога — Тимур категоричний: «Жалю не може бути, є милосердя, коли здаються в полон». Він дивується, що російські військові (навіть 50+) досі живуть ілюзією Радянського Союзу і твердять «ми один народ, одна країна» — але Тимур відповідає, що це обман, «у нас своя країна, свої люди, свій президент». Він також каже, що ментальна прірва між українцями та росіянами вже непереборна: «Вони якісь не з нашої планети».
Запорізька АЕС та ціна виконання завдання
Окремо Тимур зупиняється на операції із заходу на Запорізьку атомну станцію (Енергодар) у 2022 році. Він прямо каже: «Задача максимум не була виконана, але задача мінімум виконана». Його підрозділ здійснив більше п'яти висадок, загинули три герої — хлопці на прізвиська Субота, Малій, Рагбіст. Ключовий аргумент: противник зрозумів, що «може хтось іти, заходити, стріляти, вбивати», і це скувало його сили в районі Енергодара, не давши їм просуватися на Запоріжжя. На запитання ведучої, чи вартувало це тих життів, Тимур відповідає риторично: «Як ми з вами зараз будемо це рахувати? Якими критеріями?» Він наполягає, що це були героїчні вчинки, і втрати не підлягають кількісному вимірюванню. Принципово, що він не називає загибель «загибеллю», а використовує слово «полягли» — це свідома мовна позиція уникнення пафосу й водночас підкреслення поваги.
Операції в Африці: знищення авторитету РФ на континенті
Тимур розповідає, що українські спецслужби активно працюють на африканському континенті. Мета — формувати позитивний імідж України та «знищувати боєздатність і авторитет нашого противника». Він каже: «Вони вивозять звідти золото, діаманти, все грабують. Наше завдання — щоб росіянам і російським спецслужбам було погано всюди». Зокрема, йдеться про потужні втрати в авіації, складах, логістичних хабах РФ. Тимур наголошує, що Україна ставиться до африканських держав із повагою до їхнього суверенітету, на відміну від РФ. Він не підтверджує і не спростовує конкретних операцій, але дає зрозуміти, що це системна робота, яка включає агентурну мережу, спостереження за зустрічами та «підсвічування» деяким державам справжніх намірів Росії. Практичне значення — звуження простору для дій РФ та демонстрація, що українські спецслужби можуть діяти глобально.
Ставлення до міжнародної підтримки та мислення з позиції сили
Тимур погоджується з ведучою, яка обурена риторикою «українці — щит Європи», і висловлює тверду позицію: «Ми не думаємо, скільки протримаємося. Ми думаємо, скільки треба вбити противника, щоб вони зупинилися і пішли». Він наголошує, що Україна вже є тією державою, до якої звертаються за гарантіями, парадами, навчанням — «ми сильні, з нами рахуються». Ідея «позиції сили» проходить через усе інтерв'ю: «З ворогом треба спілкуватися з позиції сили, тільки тоді можна говорити хоч на рівних». Він вважає, що військові мають займатися фронтом, а політики — політикою, і засуджує публічні обговорення невдач на кшталт інтерв’ю Залужного AP: «Це погано, коли хтось таке каже в ЗМІ». Його бачення майбутнього — це сильна Україна, яка впливає на світ, і він прямо каже, що Буданов ставив завдання щодня «робити все, щоб Україна була великою і потужною». Відповідь на запитання про першу відпустку після війни — «де мені скаже держава бути, там я буду» — демонструє абсолютне підпорядкування інтересам країни.
