Підсумок інтерв'ю: Іранське суспільство на тлі війни

Відключення інтернету та інформаційна ізоляція Ірану

На момент розмови інтернет в Ірані був відключений уже 55 днів. Це не просто обмеження доступу до всесвітньої мережі — фактично повністю паралізовано телефонний зв'язок, як мобільний, так і стаціонарний, особливо для дзвінків за кордон. Лише 1% населення Ірану має доступ до інтернету, і це переважно пропагандисти самого режиму, які використовують соціальні мережі та медіа для поширення власних наративів. Таким чином, інформація, яка надходить з Ірану, становить лише 1% від того обсягу, який був доступний раніше. Це створює колосальну проблему для розуміння реальних настроїв у суспільстві, оскільки неможливо організувати жодні скоординовані дії чи навіть просто отримати достовірні відомості про те, що відбувається в країні.

Січневе повстання та його роль у зміні глобальної повестки

Наймасштабніші протести в історії Ісламської Республіки відбулися 8-9 січня, коли лідер іранської опозиції принц Реза Пахлаві закликав людей вийти на вулиці. Ці протести були більшими за охопленням і чисельністю, ніж відомі протести 2022 року. Режим відповів жорстоко: у перший же день призову було відключено інтернет, а загалом було вбито понад 30 000 осіб. Саме після цих подій змінилася поведінка президента Трампа — він перестав говорити про те, що ядерна програма Ірану вже знищена, і почав активно перекидати війська в регіон. Таким чином, іранський народ заплатив найвищу ціну у цій війні — значно більше, ніж американські чи ізраїльські солдати, і саме повстання іранців змінило глобальну повестку, спонукавши США та Ізраїль до військових дій.

Розкол серед еліт після ліквідації верховного лідера

Після ліквідації Алі Хаменеї в іранських елітах виник глибокий розкол, якого раніше не було. Хаменеї був людиною, яка приймала всі ключові рішення самостійно, і якщо хтось в еліті був проти, він міг просто попросити їх мовчати і не втручатися. Тепер, коли його немає, цей стримуючий фактор зник, і ми спостерігаємо боротьбу різних фракцій. Важливо розуміти, що за конституцією Ірану лише верховний лідер може віддавати накази армії та Корпусу вартових ісламської революції. Ні спікер парламенту Калібаф, ні президент Пезешкіан, ні міністр закордонних справ Аракчі не мають таких повноважень. Тому переговори Заходу з цими людьми — це імітація дипломатичного процесу, оскільки вони не можуть гарантувати виконання жодних домовленостей.

Проблема сепаратизму та національної єдності Ірану

Ідея використання курдів чи азербайджанців як самостійних гравців у іранському конфлікті є глибоко помилковою. Іранські курдські партії, що базуються в Іраку, є маргінальними групами, до яких негативно ставляться як прихильники режиму, так і опозиція. В Ірані немає реального сепаратизму — азербайджанці, яких в країні дуже багато, навіть у Тегерані, протягом сотень і тисяч років тісно інтегровані з іншими народами і вважають себе насамперед іранцями. Коли Трамп почав говорити про можливе озброєння курдів, це викликало негативну реакцію серед іранців. Замість підтримки сепаратистських груп, набагато ефективніше було б вести діалог з конструктивними силами іранської опозиції, яка має реальний вплив на суспільство.

Різні цілі США, Ізраїлю та іранського народу

Цілі трьох ключових сторін у цьому конфлікті суттєво відрізняються. Для Трампа найчутливіше питання — ядерна програма Ірану, він не хоче залишити її існуючою. Для Ізраїлю головна загроза — ракетна програма та терористичні угруповання, які підтримує Іран. Для іранського народу на першому місці стоїть свобода та зміна режиму — ядерна та ракетна програми, підтримка проксі-сил є важливими, але не першочерговими. Трамп намагається домовитися з частиною еліт, але історія 20-річних переговорів показує, що цей режим не є договороспроможним — жодних поступок з боку Ісламської Республіки не було, ядерна програма не зупинилася, а бажання знищити Ізраїль не зникло.

Стратегія режиму: пережити Трампа

Головна мета Ісламської Республіки зараз — пережити президентство Трампа. Вони розраховують, що після закінчення його терміну до влади прийде хтось на кшталт Обами чи Байдена, які розблокують заморожені мільярди доларів. Тому переговори, які ні до чого не приводять, повністю відповідають їхнім інтересам — військові дії не відновлюються, час минає, Трамп стає слабшим, а його термін добігає кінця. Це дуже нагадує поведінку Путіна, який також готовий до переговорів, але з єдиною умовою — продовження військових дій. Іранський режим, навпаки, готовий до переговорів, щоб припинити військові дії, але без жодних реальних поступок.

Єдність іранської опозиції та роль принца Рези Пахлаві

Серед іранської опозиції за кордоном єдина постать, здатна зібрати сотні тисяч людей на великі мітинги — це принц Реза Пахлаві. Його підтримка зростає як серед іранців за кордоном, так і всередині країни. Показово, що до його команди приєднуються люди, які раніше займали протилежні позиції: колишні члени марксистсько-ісламської організації "Моджахедін-е Хальк", які сиділи в іранських тюрмах, а також колишній головний редактор провладної газети "Кейхан", якого особисто призначав Хаменеї. Це свідчить про відкритість команди принца до різних політичних сил і про те, що він стає центром консолідації опозиції. Замість того, щоб вести переговори з маргінальними сепаратистськими групами, Захід має інвестувати в підтримку саме цих конструктивних опозиційних сил, які мають реальний вплив на іранське суспільство.